Пошуки талантів

Я щораз менше й менше вмикаю свій "ящик", а все тому, що зараз немає нічого вартісного для перегляду. Усі телепередачі, як правило, вторинні і нецікаві. Таке враження, що в Україні немає ні новаторів, ні творчих, креативних особистостей, ні хоч найменших ініціаторів нових, яскравих проектів. Криза... що ж зробиш? Та ми глобально помиляємось, називаючи економічну кризу - найбільшою вчорашньою бідою. Біда, як відомо, ходить не сама, а з дітками... Ото і в нас, криза - морально-етична (противнюче слівце, еге ж?)...
Так от, до чого я веду: ще зовсім недавно в Україні, за підтримки телеканалу СТБ, стартував проект "Україна має талант", після цих слів мені хочеться поставити три знаки запитання. Тож має, чи ні? Як виявилось - має, і переглянувши третій півфінал, досить непогані. Та на відбірковому турі можна було пореготати досхочу, навіть я дійшла висновку:"Дивишся "Україна має талант" і думаєш - як ж багато в нашій державі клоунів..."
Шоу досить цікаве для українців, але знову ж таки "змавповане" з американців, британців... Нічого нового, навіть членів журі, вочевидь, підбирали під славнозвісну британську трійку.
Набагато цікавіше було спостерігати за активним пошуком талантів у Великій Британії. І хоч британці не погодились із моєю думкою, та все ж обрали теж достойних учасників, які заслужили свою винагороду( і то чималеньку, скажу я вам).
А переміг у цьому шоу танцювальний гурт Diversity, їхня пластика, акробатичні вміння і невтомні години важкої праці над собою - результат, як то кажуть, на лице...
Дивимось відео:


Хоча великі шанси на перемогу мала 47-річна домогосподарка із невеличкого села, яка змогла переспівати славнозвісну Монсерат Кабальє. Направду, у неї дивовижний голос, а ролик, поданий нижче, у Світовій Мережі побачило близько півтора мільйона людей.



Не знаю, хто саме сподобався вам, а моїм беззаперечним фаворитом була маленька шестирічна дівчинка - Конні Талбот, яка своїм янгольським образом запала мені прямо в серце. Її дитяча посмішка, щирі й усміхнені очі...+ надзвичайно добре відпрацьований голос, і беззаперечний талант:

Я повністю згідна з думкою журі: Конні розчулює навіть дорослих чоловіків.
Також сподобалась вдало підібрана дитяча пісня. Повна назва "Somewhere Over the Rainbow" - це пісня 1939 року, написана для американського мюзикла "Чарівник країни Оз". Надзвичайно чарівно, захоплююче і емоційно. Варте мого часу...

Sense and Sensibility

Давненько я сюди не заглядала, а все через те, що постійно бракує часу. Ну, і ще звісно частково через мою лінь...=)
Але не будемо про мене, сьогодні я хочу поділитись враженнями від прочитаної книги "Чуття і чутливість" Джейн Остін.
Мабуть, щоб змалювати те захоплення, яке в мене викликала майстерність автора, її психологічні здібності, легке і трішки саркастичне перо - мені забракне слів.
Сюжет пронизаний двома основними нитками-долями сестер: Маріанни та Елінор Дешвуд. Перипетії сімейного життя, поклики нещасливого кохання, особливості характерів персонажів, змалювання природи - викликало море емоцій, адже описано все правдиво, якісно і цікаво. Червоною ниткою проходить крізь увесь роман сестринська незламна любов, яку так важко помітити зараз. Остін так точно виклала на папері почуття двох головних героїв, що не могла залишити мене байдужою. Направду, "Чуття і чутливість" - це перша прочитана мною книга із творчості Джейн Остін, але вона вже стала однією з моїх улюблених. Відчуваю страшенну радість, яку мені принесе подальше знайоство з книгами Джейн ..=))
Щодо фільмів, то встигла переглянути екранізацію 1995 року з Еммою Томпсон та Кейт Уінслет.
Приємно потішили мене й виконавці інших ролей: Х"ю Грант й Алан Рікман.
Чесно кажучи, ця екранізація мене не розчарувала, не даремно, мабуть, Емма Томпсон вчилась на філологічному факультеті й захоплювалась романами Джейн Остін. ЇЇ сценарій був досить хорошим. Епізоди не перекручені, характери розкриті, суть сюжету зрозуміла - Емма залужила свій Оскар.
Вдало підібрані актори другорядних ролей, пагорбисті пейзажі Англії, дивовижна музика, гра акторів високо рівня - загалом, я задоволена. Хоча... я перечитала багато відгуків про те, що Елінор у фільмі мала б бути молодшою. Проте, мені трішечки не сподобалась Кейт в ролі Маріанни. Ні-ні, з роллю вона справилась чудово: увійшла в образ легко, надавала шарму всьому фільму, але я уявляла її якоюсь витонченішою, легкою хмаринкою, усміхненим янголям... життєрадіснішою - ось чого бракувало Кейт Уінслет для повного тріумфу!

.розчарування.

Так чи інакше, а все у житті змінюється. Життя - це взагалі, як на мене, калейдоскоп подій. Одні з яких випереджують інші, штовхають на ідіотські вчинки, навчають розуму. Особливо коли ми ступаємо на граблі. Як там хтось казав: "Не стаючи на граблі - Ви позбуваєтесь безцінного досвіду"? Саме так, думаю я. Що ж це за життя таке, щоб без жодної ґулі, синця чи подряпини; щоб сухим із води, і неушкодженим із вогню?(так лише єдина річ може, яку ми всі знаємо). Як відомо, те що нас не вбиває - робить нас сильнішими. Хочу подякувати усім, хто спричинився до того, щоб я отримала свій удар належним чином. Я не постраждала аніскілечки, і відповідь бумерангом посилати не збирають. Лише дякую...
Не можу засуджувати людей, котрі свято вірять, що всі, хто їх оточує, мають ангельський ореол і крила... Можливо є і такі одиниці, але одиниці - це не більшість. І життя дає шанс навчитись сприймати розчарування як належне. Не рюмсати, що щось "не так" - мій світ - це суцільне "не так", і боротись з цим я не збираюсь. Просто...
"блаженні ті, що віруюють", як писала колись я. Та колись спадають усі ореоли і крила. І хто тоді повірить тобі?


У мого ореола зараджаються акумулятори, а крила в пральці=) Не намагайтесь мене зрозуміти, це все-одно, що лити воду крізь сито:)

Знайомство з Джейн

Багато прекрасних відгуків я чула про знамениту Джейн Остін, та ніяк не наважувалась поринути у її творчість, але створивши тут блог, я зрозуміла: як багацько хороших людей захоплюється романами Джейн. І я неодмінно постановила: доторкнутись до її легкого і чарівного пера, а поки часу на читання надто мало, то я розпочала знайомитись з фільмами, знятими чи то автобіографічно, чи то лишень за мотивами життя письменниці.
"Their love story was her greatest inspiration..."
Саме з фільму "Becoming Jane" я почала поступово закохуватись у образ письменниці. Режисура фільму чудова: костюми, декорації, нічого зайвого не ріже очі, а приємні краєвиди викликають у мене сліпу любов до Англії =)
Ен Хетеуей показала себе чудовою акторкою, її вишукана і водночас щира гра дарувала справжню насолоду. Що виправдало мої побоювання, я ж бо навіть не могла допустити думки, що Ен може зіграти славнозвісну Джейн. "Ну, яка з неї Остін?" - думала я... Упередження =))
Джеймс МакЕвой також показав себе у найкращому світлі.
У фільмі так багато біографічного, як і нафантазованого. Для мене Джейн завжди залишиться загадкою. Невже б вона не наважилась втекти з дому, заради великого кохання? Всі її думки залишаються на листках її творів...
Наступним і досить пізнавальним для мене став фільм "Miss Austen Regrets".
Це наче маленький біографічний шедевр. У цьому віці письменниця вже не двадцятирічна, як у попередньому, а доросла жінка, котра вже до писує свою "Емму". З назви одразу хочеться запитати: про що жаліє міс Джейн?
Фільм колоритний, насичений емоціями, яскравий і трішки трагічний наприкінці. Ніхто не може дістатись глибини серця цієї жінки, ніхто не можу дати відповіді на запитання: чому вона вирішила писати, а не вийти заміж за якогось перспективного молодого юнака, завести купу дітей і зажити у якомусь затишному куточку Йоркширу?..
Її життя зображенно тут ходінням по лезу ножа. Почуття і покликання...
Маленький шедевр для мене і незабутні двогодинні емоції. Я вражена.

Трішки цитат з фільму:
"Нажаль, містера Дарсі можна тільки видумати..."
"Тепер ти розумієш, чому я не вийшла заміж? Фліртувати набагато цікавіше!" " - Мої книги - це мої діти. Я посилаю їх в світ на змагання з книгами лорда Байрона і Вальтера Скотта... - Ніякого змагання! Їх неможливо читати!"
"Найцікавіше стається після весілля: ти розумієш, що скільки б тебе не кохав чоловік - дітей ти любитимеш більше..."

Моя Подорож до Золочева

Хочу поділитись з вами своїми враженнями від нещодавньої поїздки.
Золочів - старовинне, архітектурне містечко. Воно манить своєю чарівністю поляків, угорців та росіян, яких ми там зустріли. Усі вони квапились до високих валів, що оточують безцінний скарб Золочева - палац Яна Собєського.
Про місто вперше згадується на початку 15 століття, сьогодні це районний центр Золочівського району. Нас зустрів екскурсовод, опісля виснажливого висиджування у актовому залі однієї із шкіл, де відбувся п"ятий обласний форум Євроклубів. Та про це пізніше...)) Євроітеграція - це до-о-овга і дискусійна тема, хоча вона досить актуальна сьогодні.
Отож, ми мандрували привітними вуличками Золочева, не помітно було бруду та сміття, що досить мене здивувало. Та потім я дізналась, що це місто ще й Батьківщина багатьох культурних діячів. Там народився В"ячеслав Чорновіл та Маркіян Шашкевич, там вперше була зачитана поема Івана Франка "Мойсей"... Місто підтримують меценати, які виділяють кошти на реставрацію чудових костелів та споруд, доби пізнього бароко, а також і на нові монументи та підтримання порядку у Золочеві...
Місто дуже спокійне і затишне. Ознайомившись з ним, мені одразу в уяві виник образ середньовічного міста. По бруківці дзвінко відстукують підкови коней, які тягнуть карети. Панянки у капелюшках з пишними кучерями та шовковими бантами; у венеціанських балконах видно жінок, що поливають квіти..
Та звичайно, найбільше вражень залишилось від відвідування Золочівського замку. Замок був споруджений у 1630-х рр. батьком польського короля Якубом Собєським, після Визвольної боротьби належав родині Радзевіллів. Споруду захищають високі вали, а яка панорама відкривається кожному, хто зуміє вибратись на найвищий вал!
Дуже сподобався й інтер"єр замку. Особливо збережені цінності та побутові речі ще колишніх господарів. Ну, і звісно легенди про Чорного лицаря...=)