.memories.

До тебе йшла крізь сльози й розчарування самотня вбивця неприборканих ілюзій.
Відчувала твій біль і насолоджувалась ним. Жадала тебе до безтями, тим не менше - вона вбила. Ти ж бо не знав, що ім"я їй- Любов.

Реквієм до листопаду зривався з твоїх уст, коли мимоволі проходив одиноким парком. Самотня лавочка, повна відсутність себе... тобі відчайдушно хотілось жити, а натомість що ти отримав? Паросток надії в серці, що був зітканий з павутини бабиного літа...

Місячне світло лилось через просторі вікна твого будинку. Ти не спав, думав про минуле, теперішнє, майбутнє. Вірив у те, що не втратив віри. Надіявся, що не розучився надіятись і мріяти.

Фальшивою посмішкою вітався із знайомими, неприхованою злістю дивився на тих, хто заважав. Непривітним поглядом проводжав нав"язливих і непроханих гостей, ти хотів бути таким ж одиноким, як місяць у хмарному небі. Ти ж бо забув, що там, між хмарами, міріади зірок, що світять для тебе.

Сольоний присмак на губах. Це не твої сльози, ні-ні. Це плакало небо - останні пориви осені. Йшла зима, сніжна, груба володарка землі. Знову завмер паросток в серці. Він поринув у зимовий довгий сніжно-білий сон. А ти...ти давно спав...а поки ти спав...

Лякаючись неочікуваної свободи, вмиваючись росою, ніжачись у променях сонця, проростала вона наче квітка. Її викохали вмілі руки і добре оберігали від ядучого болю. Вона вибігала в сніжне поле, падала і робила "ангеликів", заливаючись сміхом. Тоді повітря наповнювалось дзвіночками радості. Вона часто бачила самотню вбивцю неприборканих ілюзій, але та стояла осторонь...

Сіючи щастя поміж нами, коли вона торкнулась проворними пальцями клавіш старого, припорошеного пилом, фортепіано. Полилась мелодія її душі, а очі знайшли серед натовпу слухачів самотні очі змерзлого вовка-одинака...

До тебе йшла, мов до березня весна, самотня вбивця неприборканих ілюзій. Ти ж бо не знала, що вона вбиватиме тебе повільно. Вона винищуватиме частинку за частинкою твого серця, аж допоки там не вистачить місця для цілої людини. Ти здивуєшся, яке безмежно велике твоє серце. Ти хоробра, ти ж бо давно зрозуміла, що їм"я їй - Любов...

Фільм, знятий за мотивами ГП

Мабуть, той хто народився-виростав у 90-х не міг не зіткнутись з творчістю Роулінґ. Її книги змусили читати мільйони дітей, зібрали мільйони фанів по цілому світі, принесли величезні статки письменнці, живуть в серцях тих, хто їх читав. Для мене "Гаррі Поттер" був своєрідною казкою, що допомагала жити серед сірих буднів. Потім, коли 7 книга закінчилась, а рюмсання фанів поступово втихали, і прохання до авторки написати наступну книгу - теж, усі злякано спохватились робити щось, щоб залишити "Гаррі Поттера" на вершині популярності.
Звісно, після книги, що створила сенсацію у світі, прийшла черга знімати фільм.
Нещодавно я відвідала екранізацію 6 книги "Гаррі Поттер та Напівкровний-принц". Признатись чесно, я була неприємно вражена. Ні-ні, моментами все було кумедно і весело, але так...немагічно.
Сюжету книги я не простежила, мало того: сценаристи додали купу вигаданих епізодів, що ніяк не підходили до характерів героїв.
1. На початку фільму ми бачимо Гаррі, що вештається бозна-де (а що йому Волдеморта боятись-вдома сидіти, нє?) дівчину, з зачіскою а-ля "я катілась с самасвала, тармазіла галавой", що начебто заграє з головним героєм.
2. Невпевнений Редкліф трохи потішив мене у цьому фільмі. Найкумеднішим він був, коли випив зілля Фелікс-феліціс (похорони Араґоґа), навіть спромігся видати ту посмішку, в яку я була закохана у перших трьох частинах. А його стосунки з Джіні...ну, це окремо.
3. Бонні Райт. Все ж мені хочеться запитати, який інтроверт вибрав Бонні Райт на роль Джіні Візлі - відважної, сміливої, вольової, енергійної, непосидючої, впевненої в собі, привабливої дівчини, га? Чи це мені тільки здалось, що її гра - рівня чайної ложки. І який естет придумав цю сцену з зав"язуванням шнурків на кедах Редкліфа??? Я була в шокови. Такого я не чекала. Менше було б отих сюсі-пусі, було б краще. Я впевнена. А то - надворі війна й постійна загроза, а вони бігають одне за одним в очереті...о, про очерет.
4. Біганина в трясовині, або який з Єйтса режисер.
Ні, я все розумію: бюджет невеликий, фантазії мало...але що це? Смертежери вриваються до Барлогу, Гаррі біжить за ними очеретом, Джіні за ним, йой...романтика. А Барліг уже все - горить. Смертежери зникають, добре що хоч акторка, що грала роль Моллі якось гарно передала своїм виглядом почуття. І що це...хід конем? Не розумію...
5. Стосунки у фільмі. Людям, котрі знялись у цьому фільм категорично заборонено грати закоханих, окрім Руперта та дівчинки, що грала Лаванду. Їхня пара була чудовою, Рон під дією любовного зілля був кумедний, як ніколи. Лаванда з її фірмовим: "Рончику-бончику" молодчинка. А от щодо: Гаррі+Джіні та Маклаґен+Гермі+Рон - я не вдоволена. Хоча чому...мені сподобалось, як Маклаґен облизував пальці...гм, та зараз не про те. Герої були нудними, розвитку почуттів я не простежила ні у кого. Просто так мало бути. Ні з того, ні з сього. Так мало бути, ніхто й не сперечається: за книгою так би мало і бути, а от за фільмом...могло б бути краще.
6. Дамблдор. Що вони зробили з фінальною сценою - в голову не вкладається. Все було настільки недоладно, що й говорити нема про що. Особлива подяка українським дублерам. Дамблдор розмовляв, наче телеведучий каналу "Сільські вісті", а Герміону, мабуть, озвучував 12-річний хлопчик, хоча почути "файненько" від Геґріда було дуже добре.
Ну і те, що сподобалось.
1. Руйнація мосту у Великобританії. Хороші спецефекти, добре показана маса людей, що страждає від дій смертежерів.
2. Слизоріг. Хороший актор, дебютував у епопеї на браво! Оплески в студію. Добре придумана ота сцена, де він віддавав спогад Гаррі. Про рибку, що була подарована матір"ю хлопчика. "На кришталевій воді гойдалась пелюстка лілії, коли вона доторкнулась дна - перетворилась у маленьку рибку. Це були прекрасні чари, Гаррі... Та одного разу я прийшов додому, і рибка щезла... в той день твоя мама..." - просльозило. Браво!
3. Том Фелтон. Мабуть, треба було перейменувати фільм на "Драко Мелфой та Щезальна шафа". Актор так чудово продемонстрував свої здібності, що йому повірили всі. Це було...дуже добре. Він грав й до цього чудово, але тепер - Том виріс і може пишатись своєю роботою. Це було чудово.
4. Руперт Грін та квідич. Милий, кумедний, добрий... його репліки ще й досі дзвенять у голові і викликають посмішку. О, ще Евана Линч - молодчинка. Тільки її було та-аа-к мало.
Макґонеґел: - Скажіть, чому, коли щось трапляється, ваша трійця завжди поруч?
Рон: - Професоре, я собі задаю це питання уже 6 років!
А те, як він кумедно грав свої "закоханості" - усміхнуло. Молодець, так тримати.
5. Алан Ріман та Бонгем-Картер - чудесно. Епізодично, але феєрично. Дуже миттєво, зате талановито. Сподобалось все. Молодці.
6. Сцена біля мертвого Дамблдора. Запалені палички, зняті крупним планом заплакані обличчя дітей - це було дуже хвилююче. Сподобалось, викликало багато емоцій. Музика...чудова. Виграшний момент.

Загалом, дивитись можна, а фанам - треба. Вибачте, якщо змучила вас своїм дописом, але це ще не все...от пригадаю ще, допишу...:р