This is Halloween!

Гелоуін - величезна можливість отримати багато позитиву протягом темної осінньої ночі. Діти переживають радісне хвилювання від переодягання, поїдання шоколаду та цукерок і, звичайно, від відвідування гелоуінських костюмованих вечірок. Щоб виманити солодощі, є один спосіб - злякати усіх у тремтячу від страху ніч :)
Частувальне меню може містити кров"яний журавлиний сік, шоколадну сітку павука, чи пальці мерця (гладеньке, трубчасте тістечко, що зазвичай поливають полуничним джемом).

Якщо ви збираєтесь святкувати Гелоуін, не забудьте вдягнути костюм примари, перевертня чи відьми. Вашим сусідам це має сподобатись=)
"Цукерки, або смерть?" - бажаю вам гарно повеселитись, але т-с-с....

Не забудьте перед святкування глянути "Жахи перед Різдвом" Тіма Бартона.
Сподіваюсь плей-лист мульту надихне вас на нові шедеври цієї по-осінньому тремтячої ночі.

можливо, це не те, чого ви очікуєте...

... але мій блог перетворюється в чернетку, списану моїми думками, продірявлену сильним натиском ручки, заляпану чорним і червоним чорнилом, а подекуди...солоними краплями дощу, так...дощу.

Я маю Тебе.
Прийшовши додому, відчувши всі погодні протиріччя, замерзши зовсім...мене чекала філіжанка гарячого чаю, Твоя ніжна посмішка й тепло, що Ти випрмінюєш. Ти - моє сонце, та ні...Ти - гарячіше Сонця. Ти ніколи не ховаєшся за хмарами, не затримуєшся на іншому континенті в нічний час, палаєш любов"ю до всього, що тебе оточує.
Неважливо, скільки часу Ти думаєш про мене, скільки турботи у Твоїх очах, скільки докору...
Я ж бо добре знаю, що Ти ніколи не збайдужієш до мене, природні інстинкти це заперечують.
"Коли ти, думаючи, що я не бачу, повісила на холодильнику мій перший малюнок, у мене з'явилось бажання малювати.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціально для мене... Я зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, молилась, я теж повірила в існування Бога, з яким завжди можна розмовляти.
Коли ти, думаючи, що я вже сплю, цілувала мене, я зрозуміла, що любиш мене.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, зрошувала свої очі рясними сльозами, я зрозуміла, що часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.
Коли ти, думаючи, що я не зауважую, посміхалась, і я хотіла бути люб'язною й увічливою, як ти.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, переживала за мене, і я хотіла бути собою.
Коли ти думала, що я не бачу, я все бачила, тож дуже дякую тобі за все, що ти робила, думаючи, що я не могла цього бачити"

Колись я скажу це тобі, але зараз не час.
Ти найдорожче і найцінніше, що в мене є.
Мені прикро і дуже соромно, що змушую Тебе плакати іноді.
Тоді Ти стаєш такою ранимою і мені так боляче, що лише моя подушка довгими ночами знає, як сильно я переживаю за Тебе...
Ти так часто посміхаєшся і віриш в те, що все буде добре.
І я вірю, заради Тебе.
Прости мені, бо я не гідна зватись Твоєю дочкою...
Поки не пізно, прости за все.
І завжди знай: я люблю Тебе...

P.S.: і який би діагноз не поставила лікарі, Ти завжди будеш зі мною. Навіть зараз...я заплющую очі, і згадую.
Твій дзвінкий голос: "Дівчинка маленька, чорні оченята. Ти моя красуня, ти моє курчатко..." Я, ще зовсім малеча, дзвінко сміюсь і стараюсь перехопити Твій серйозний вираз обличчя. Потім зриваю з себе теплий плед і міцно обіймаю Тебе. Ти не сердишся, хоч на годиннику вже далеко за північ. Ти всміхаєшся, гладиш мене, я просто слухаю, як стукотить Твоє серце...
- Я люблю тебе, мам...
І любитиму всю свідому частину свого життя...

"трішки нас"

От і зупинилось бабине літо на порозі моєї квартири, легенько смикає й витягує мене на свіже повітря. Ще так недавно квітувало літо, а сьогодні багряно-жовті хризантеми стоять у вазі, та на душі, безперечно, - весна. Вона так нестримно несе мені вперед, не даючи й на хвильку зупинитись.
Це сни, чи реальність?
я мрію, чи живу?
маячня.
буденна реальнсть повертається із стуком в двері.
Банальне "хто там?" - у відповідь нетрадиційна тиша.
Я замикаю двері, впускаю тебе в свою душу. Гарячим струменем б"є дощ, безбарвна тиша, окрім стукоту важких дощових крапель по шибках.
маячня...маячня.
Там, там, там, тільки там, де нас нема. Там не падає зима. Тільки там, тільки там де нас нема. З неба. Там, там, там, тільки там, де нас нема. Там не падає вона. Тільки там, тільки там де нас нема ...
Вдихаю повітря, що наповнилось запахом кориці, а на землю опускається рожевощокий вечір. Пожовкле листя, наче навмисно шурхотить так легко, що стає соромно за гучне стукотіння серця. Відкриваю парасольку, відчуваючи, як повітря насичується озоном.

А на душі квітує весна...

.autumn is coming.

Якось так несподівано увірвалась в моє життя чарівна Осінь.
Я ще не знаю, які подарунки приберегла вона для мене.
Сумно було відпускати з своїх долоньок літо і водночас розуміти, які почуття і яку відповідальність беру на себе з початком нового навчального року.
В мене щеміло серце, коли відчула гарячий дотик руки маленької першокласниці Марічки.
Відчувалось хвилювання батьків, що наростало з кожним кроком.
Очі повні сліз і порухи сповнені хвилювання.
А ми ж колись були такими...
Все минуло наче плівка на екрані. З досадою згадуюється моє офіційне Найперше вересня.
Лив дощ, батьки з парасольками і велетенські банти на голові.
Якісь незрозумілі люди і... почалося=)
Сьогодні ж досі не можу повірити, що це вже останній рік у школі.
Тішусь)
А поки нечутно осінь фарбує листя на деревах, а у парку моя улюблена лавочка все ще самотня...я чекатиму на теплі ранки бабиного літа.
І відчуватиму: Осінь йде...

.memories.

До тебе йшла крізь сльози й розчарування самотня вбивця неприборканих ілюзій.
Відчувала твій біль і насолоджувалась ним. Жадала тебе до безтями, тим не менше - вона вбила. Ти ж бо не знав, що ім"я їй- Любов.

Реквієм до листопаду зривався з твоїх уст, коли мимоволі проходив одиноким парком. Самотня лавочка, повна відсутність себе... тобі відчайдушно хотілось жити, а натомість що ти отримав? Паросток надії в серці, що був зітканий з павутини бабиного літа...

Місячне світло лилось через просторі вікна твого будинку. Ти не спав, думав про минуле, теперішнє, майбутнє. Вірив у те, що не втратив віри. Надіявся, що не розучився надіятись і мріяти.

Фальшивою посмішкою вітався із знайомими, неприхованою злістю дивився на тих, хто заважав. Непривітним поглядом проводжав нав"язливих і непроханих гостей, ти хотів бути таким ж одиноким, як місяць у хмарному небі. Ти ж бо забув, що там, між хмарами, міріади зірок, що світять для тебе.

Сольоний присмак на губах. Це не твої сльози, ні-ні. Це плакало небо - останні пориви осені. Йшла зима, сніжна, груба володарка землі. Знову завмер паросток в серці. Він поринув у зимовий довгий сніжно-білий сон. А ти...ти давно спав...а поки ти спав...

Лякаючись неочікуваної свободи, вмиваючись росою, ніжачись у променях сонця, проростала вона наче квітка. Її викохали вмілі руки і добре оберігали від ядучого болю. Вона вибігала в сніжне поле, падала і робила "ангеликів", заливаючись сміхом. Тоді повітря наповнювалось дзвіночками радості. Вона часто бачила самотню вбивцю неприборканих ілюзій, але та стояла осторонь...

Сіючи щастя поміж нами, коли вона торкнулась проворними пальцями клавіш старого, припорошеного пилом, фортепіано. Полилась мелодія її душі, а очі знайшли серед натовпу слухачів самотні очі змерзлого вовка-одинака...

До тебе йшла, мов до березня весна, самотня вбивця неприборканих ілюзій. Ти ж бо не знала, що вона вбиватиме тебе повільно. Вона винищуватиме частинку за частинкою твого серця, аж допоки там не вистачить місця для цілої людини. Ти здивуєшся, яке безмежно велике твоє серце. Ти хоробра, ти ж бо давно зрозуміла, що їм"я їй - Любов...

Фільм, знятий за мотивами ГП

Мабуть, той хто народився-виростав у 90-х не міг не зіткнутись з творчістю Роулінґ. Її книги змусили читати мільйони дітей, зібрали мільйони фанів по цілому світі, принесли величезні статки письменнці, живуть в серцях тих, хто їх читав. Для мене "Гаррі Поттер" був своєрідною казкою, що допомагала жити серед сірих буднів. Потім, коли 7 книга закінчилась, а рюмсання фанів поступово втихали, і прохання до авторки написати наступну книгу - теж, усі злякано спохватились робити щось, щоб залишити "Гаррі Поттера" на вершині популярності.
Звісно, після книги, що створила сенсацію у світі, прийшла черга знімати фільм.
Нещодавно я відвідала екранізацію 6 книги "Гаррі Поттер та Напівкровний-принц". Признатись чесно, я була неприємно вражена. Ні-ні, моментами все було кумедно і весело, але так...немагічно.
Сюжету книги я не простежила, мало того: сценаристи додали купу вигаданих епізодів, що ніяк не підходили до характерів героїв.
1. На початку фільму ми бачимо Гаррі, що вештається бозна-де (а що йому Волдеморта боятись-вдома сидіти, нє?) дівчину, з зачіскою а-ля "я катілась с самасвала, тармазіла галавой", що начебто заграє з головним героєм.
2. Невпевнений Редкліф трохи потішив мене у цьому фільмі. Найкумеднішим він був, коли випив зілля Фелікс-феліціс (похорони Араґоґа), навіть спромігся видати ту посмішку, в яку я була закохана у перших трьох частинах. А його стосунки з Джіні...ну, це окремо.
3. Бонні Райт. Все ж мені хочеться запитати, який інтроверт вибрав Бонні Райт на роль Джіні Візлі - відважної, сміливої, вольової, енергійної, непосидючої, впевненої в собі, привабливої дівчини, га? Чи це мені тільки здалось, що її гра - рівня чайної ложки. І який естет придумав цю сцену з зав"язуванням шнурків на кедах Редкліфа??? Я була в шокови. Такого я не чекала. Менше було б отих сюсі-пусі, було б краще. Я впевнена. А то - надворі війна й постійна загроза, а вони бігають одне за одним в очереті...о, про очерет.
4. Біганина в трясовині, або який з Єйтса режисер.
Ні, я все розумію: бюджет невеликий, фантазії мало...але що це? Смертежери вриваються до Барлогу, Гаррі біжить за ними очеретом, Джіні за ним, йой...романтика. А Барліг уже все - горить. Смертежери зникають, добре що хоч акторка, що грала роль Моллі якось гарно передала своїм виглядом почуття. І що це...хід конем? Не розумію...
5. Стосунки у фільмі. Людям, котрі знялись у цьому фільм категорично заборонено грати закоханих, окрім Руперта та дівчинки, що грала Лаванду. Їхня пара була чудовою, Рон під дією любовного зілля був кумедний, як ніколи. Лаванда з її фірмовим: "Рончику-бончику" молодчинка. А от щодо: Гаррі+Джіні та Маклаґен+Гермі+Рон - я не вдоволена. Хоча чому...мені сподобалось, як Маклаґен облизував пальці...гм, та зараз не про те. Герої були нудними, розвитку почуттів я не простежила ні у кого. Просто так мало бути. Ні з того, ні з сього. Так мало бути, ніхто й не сперечається: за книгою так би мало і бути, а от за фільмом...могло б бути краще.
6. Дамблдор. Що вони зробили з фінальною сценою - в голову не вкладається. Все було настільки недоладно, що й говорити нема про що. Особлива подяка українським дублерам. Дамблдор розмовляв, наче телеведучий каналу "Сільські вісті", а Герміону, мабуть, озвучував 12-річний хлопчик, хоча почути "файненько" від Геґріда було дуже добре.
Ну і те, що сподобалось.
1. Руйнація мосту у Великобританії. Хороші спецефекти, добре показана маса людей, що страждає від дій смертежерів.
2. Слизоріг. Хороший актор, дебютував у епопеї на браво! Оплески в студію. Добре придумана ота сцена, де він віддавав спогад Гаррі. Про рибку, що була подарована матір"ю хлопчика. "На кришталевій воді гойдалась пелюстка лілії, коли вона доторкнулась дна - перетворилась у маленьку рибку. Це були прекрасні чари, Гаррі... Та одного разу я прийшов додому, і рибка щезла... в той день твоя мама..." - просльозило. Браво!
3. Том Фелтон. Мабуть, треба було перейменувати фільм на "Драко Мелфой та Щезальна шафа". Актор так чудово продемонстрував свої здібності, що йому повірили всі. Це було...дуже добре. Він грав й до цього чудово, але тепер - Том виріс і може пишатись своєю роботою. Це було чудово.
4. Руперт Грін та квідич. Милий, кумедний, добрий... його репліки ще й досі дзвенять у голові і викликають посмішку. О, ще Евана Линч - молодчинка. Тільки її було та-аа-к мало.
Макґонеґел: - Скажіть, чому, коли щось трапляється, ваша трійця завжди поруч?
Рон: - Професоре, я собі задаю це питання уже 6 років!
А те, як він кумедно грав свої "закоханості" - усміхнуло. Молодець, так тримати.
5. Алан Ріман та Бонгем-Картер - чудесно. Епізодично, але феєрично. Дуже миттєво, зате талановито. Сподобалось все. Молодці.
6. Сцена біля мертвого Дамблдора. Запалені палички, зняті крупним планом заплакані обличчя дітей - це було дуже хвилююче. Сподобалось, викликало багато емоцій. Музика...чудова. Виграшний момент.

Загалом, дивитись можна, а фанам - треба. Вибачте, якщо змучила вас своїм дописом, але це ще не все...от пригадаю ще, допишу...:р

Як мене довго не було

Як ж мене все-таки довго не було.
Мене не було для вас, не було для друзів і рідних, не було для навчання і праці, а найголовніше - мене не було для СЕБЕ!
Так, ви зараз подумаєте, що я егоїстка (нічим хвалитись, але в якомусь вимірі воно так і є), але я офіційно починаю бути...=)
За час моєї відсутності, я помітила багато змін.
А що таке зміни в нашому житті?
Це завжди випадковість. І триває вона доти, доки самі ми не змінюємось.
Дивно якось...
А зараз: випрямте спину, заберіть ліву руку з підборіддя. Ось, вже краще!
Вимикайте комп"ютер, і швидко втікайте з задушливої кімнати. Шукайте змін у своєму житті. А тут, в інтернеті, в помийних ямах з назвами "Однокласники.ру" ," Вконтакті" - ви їх не знайдете.
Успіху вам у пошуках.

І я швиденько забираюсь звідси...=) Побачимось пізніше!