"трішки нас"

От і зупинилось бабине літо на порозі моєї квартири, легенько смикає й витягує мене на свіже повітря. Ще так недавно квітувало літо, а сьогодні багряно-жовті хризантеми стоять у вазі, та на душі, безперечно, - весна. Вона так нестримно несе мені вперед, не даючи й на хвильку зупинитись.
Це сни, чи реальність?
я мрію, чи живу?
маячня.
буденна реальнсть повертається із стуком в двері.
Банальне "хто там?" - у відповідь нетрадиційна тиша.
Я замикаю двері, впускаю тебе в свою душу. Гарячим струменем б"є дощ, безбарвна тиша, окрім стукоту важких дощових крапель по шибках.
маячня...маячня.
Там, там, там, тільки там, де нас нема. Там не падає зима. Тільки там, тільки там де нас нема. З неба. Там, там, там, тільки там, де нас нема. Там не падає вона. Тільки там, тільки там де нас нема ...
Вдихаю повітря, що наповнилось запахом кориці, а на землю опускається рожевощокий вечір. Пожовкле листя, наче навмисно шурхотить так легко, що стає соромно за гучне стукотіння серця. Відкриваю парасольку, відчуваючи, як повітря насичується озоном.

А на душі квітує весна...