.розчарування.

Так чи інакше, а все у житті змінюється. Життя - це взагалі, як на мене, калейдоскоп подій. Одні з яких випереджують інші, штовхають на ідіотські вчинки, навчають розуму. Особливо коли ми ступаємо на граблі. Як там хтось казав: "Не стаючи на граблі - Ви позбуваєтесь безцінного досвіду"? Саме так, думаю я. Що ж це за життя таке, щоб без жодної ґулі, синця чи подряпини; щоб сухим із води, і неушкодженим із вогню?(так лише єдина річ може, яку ми всі знаємо). Як відомо, те що нас не вбиває - робить нас сильнішими. Хочу подякувати усім, хто спричинився до того, щоб я отримала свій удар належним чином. Я не постраждала аніскілечки, і відповідь бумерангом посилати не збирають. Лише дякую...
Не можу засуджувати людей, котрі свято вірять, що всі, хто їх оточує, мають ангельський ореол і крила... Можливо є і такі одиниці, але одиниці - це не більшість. І життя дає шанс навчитись сприймати розчарування як належне. Не рюмсати, що щось "не так" - мій світ - це суцільне "не так", і боротись з цим я не збираюсь. Просто...
"блаженні ті, що віруюють", як писала колись я. Та колись спадають усі ореоли і крила. І хто тоді повірить тобі?


У мого ореола зараджаються акумулятори, а крила в пральці=) Не намагайтесь мене зрозуміти, це все-одно, що лити воду крізь сито:)